Прочитайте більше про мої колекції

Ольга Кондрацька
РІЧКА ЖИТТЯ

Історія мистецтва – це вивчення предметів мистецтва в їхньому історичному розвитку та стилістичних контекстах, тобто жанрі, дизайні, форматі та стилі. Сюди входять «основні» мистецтва живопису, скульптури та архітектури, а також «другорядні» мистецтва кераміки, меблів та інших декоративних предметів. Як дисципліна історія мистецтва відрізняється від художньої критики, яка займається встановленням відносної художньої цінності окремих творів порівняно з іншими творами порівнянного стилю або санкціонуванням всього стилю або руху; і теорія мистецтва чи «філософія мистецтва», що стосується фундаментальної природи мистецтва. Перші спроби створити теорію мистецтва були зроблені в античну епоху, наприклад, Платоном та Аристотелем. Серед праць стародавніх учених є практичні посібники з мистецтва (Вітрувій) та описи пам’яток мистецтва (Павсаній, Філострат). Пліній Старший написав великий трактат з античного мистецтва. Ряд робіт з цієї дисципліни з’явився в епоху Відродження. Головний пункт – «Біографії найвідоміших художників, скульпторів та архітекторів» Джорджо Вазарі. Систематичне вивчення творів мистецтва, що передбачає самостійний поділ науки, виникло порівняно недавно. Таким чином, твори Вінкельмана стали початком художньої критики. Його однією з найпомітніших робіт, що представили концепцію художньої критики, була «Історія мистецтва в давнину». Цінний внесок у розвиток цієї науки зробили західноєвропейські просвітителі 18 століття – Дені Дідро, Лессінг та інші. Живопис ОЛЬГИ вражає миттєво. Він великий, енергійний та чарівний. У ньому є особливі та дорогоцінні елементи мальовничої свободи та щасливої імпровізації. Ця картина має багатий внутрішній зміст. Його повнокровність, насиченість різноманітністю фарб – втілення повноти добробуту та радості життя. Це як річка, сповнена води, річка життя. Це основна причина назви – Річка Життя. Картина Ольги повністю привертає увагу, її приймають та запам’ятовують. Ймовірно, це відбувається тому, що кожне його полотно розглядається як остаточна мінливість сигнификации, де семіотична невичерпність поверхні сприймається як самоорганізована структура вільного відкритого середовища. Це зоряне небо над головою. Це картина радості життя, гедонізму, народження та цвітіння.
Так звучить нова мова, яка говорить нам про новизну та досвід, які не можуть бути виражені краще, ніж інша мова поверхневого мімезису. Це перетворення живопису на справжній екзистенційний досвід, де головне – не зображення і не фігура, а справа, яка дає імпульс і привід для дивовижного кольорового середовища і в результаті виражає «каскад імпровізацій», тобто розкішний у швидкій яскравості. Ця картина – найкращий спонтанний вираз сучасності, саме людина у великому місті мінливого вибухового світу, і ця картина покращує нашу «здатність існувати в непропорційності». Ця картина говорить про те, що новий погляд на світ – це пошук нового способу його вираження. Таким чином, зараз формується новий стиль мислення та, по суті, новий стиль візуальної культури. Ця картина – дія в самому вражаючому і найкрасивішому своєму прояві, це пригода, яка веде до незвіданого світу. Всі стильові особливості живопису ОЛЬГИ сягають модерністської школи, а саме абстрактного експресіонізму середини ХХ століття – Джексон Поллок, Барнетт Ньюман, Марк Ротко, Віллем Де Кунінг, до вражаючих досягнень цього так званого «героїчного мистецтва». покоління» американських художників. Саме в їх творах з’явився новий спосіб бачення та сприйняття, коли митці відчували гостру потребу у новітній мові безпредметного мистецтва. Як сказано в маніфесті американських художників – «Світ уяви цілком вільний і зухвало суперечить здоровому глузду». Живопис ОЛЬГИ ґрунтується на модерністському принципі початку минулого століття – автоматичному листі Андре Массона. Він та її послідовники писали прямо «з несвідомого», розкриваючи всю підсвідому правду, приховану у думці. Картина дії, яку Поллок називав «капанням», слідувала ідеям, аналогічним автоматичному листу, що оголює підсвідомість. В обох випадках образи виникли із внутрішніх поривів художника. ОЛЬГА керується аналогічними принципами. Її картини багатовимірні, позачасові та напрочуд просторові для своєї принципової площини. Її картини створюють ілюзію нескінченної багатошарової глибини, особливо при близькому розгляді, і це одразу захоплює та вражає. Головне тут – чуттєве, майже фізичне, тактильне переживання кольору як основної мети та завдання абстрактного мистецтва. Кожна картина – результат продуманого та непідготовленого процесу, натхненної імпровізації шарів заливання фарби. Схоже, що ОЛЬГА опинилася тут. І колір відчувається як жива, рухлива субстанція, матеріал, що складається із зірок. Всі зображення на фотографіях ОЛЬГИ розтікаються по горизонту і потім стискаються, розширюються, пульсують, тьмяніють, спалахують, обертаються, мерехтять у космічній музиці сфер, подібних до зоряного неба. Це не просто абстракція, а переконлива формула життя та Всесвіту. Робота ОЛЬГИ стає ігровим майданчиком для творчих умів; це підтверджує, що мистецтво – це елітарне покликання. До речі, Коровін та Міро – найулюбленіші художники Ольги у минулому. Костянтин Коровін для неї особливий своєю емоційністю кольору, почуттям самодостатньої краси, постійними рухами та всім своїм артистичним та мирисковим духом. Жоан Міро – каталонський сюрреаліст, але відоміший своїми абстрактними роботами. «Картина має бути як спалах» – так висловився Міро у своїй картині «Художник із зірок». Тепер стає зрозумілою естетична спрямованість та ідеалістична стилістика робіт ОЛЬГИ. Ці картини формально завершені, як і належить сучасними абстрактними кольоровими композиціями. Це і є її формалізм – вільний, потужний та гармонійний. І її картини апелюють до вищого морального принципу чоловічої душі, того принципу, який Кант назвав «категоричним імперативом». ОЛЬГА гарна, як і її картини – «річки живих», «зоряні сузір’я»… Саме такою має бути художниця.

Детальніше